Сьогодні ми повели розмову з ректором УВУ, професором, доктором філологічних наук Ярославою Мельник, і хочемо поділитися з читацькою авдиторією її задумами та розповісти, що чекає УВУ під керівництвом нової команди її однодумців.
– В історії УВУ Ви – перша жінка–ректор. Розкажіть дещо про себе та свою наукову діяльність.
– Я закінчила українське відділення філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, а також докторантуру цього вузу. Після закінчення Університету працювала спершу в музеї Івана Франка у Львові. Либонь, саме праці в музеї я завдячую виборові маґістрального сюжету своїх наукових студій. Це історія української літератури кінця ХІХ – поч.ХХ ст., насамперед франкознавство, ранньохристиянська література, апокрифи зосібна. Власне, на апокрифи я вийшла через І.Франка, котрий студіям на «тім інтереснім, але трудній полі дослідів» надавав дуже великого значення. Відтак із-посеред моїх наукових праць найулюбленішими для мене є монографічні дослідження «…І остатня часть дороги. Іван Франко. 1908–1916» (Дрогобич, 2006) і «Іван Франко й biblia apocrypha» (Львів, 2006), праця над ними для мене була дуже цікавою, як назагал цікавою і захоплюючою була для мене робота у відділі української літератури Інституту українознавства імені І.Крип’якевича Національної академії наук України та в Інституті франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка, в яких я працювала донедавна, а також в Українському католицькому університеті у Львові. До слова, в УКУ на катедрі класичних, візантійських і середньовічних студій, професором якої я є, ми цього року розпочали роботу над великим проектом «Християнські апокрифи», результатом якого має бути видання (в чотирьох томах) апокрифічних текстів українською мовою. Хотілось би також завершити роботу над монографію «Апокрифи й українська література», видати добірку апокрифічних молитов з українських рукописів (з архіву І.Франка). А ще повернутися знову до праці над науковою біографією І.Франка. Останнім часом з’явилася також низка нових задумів, пов’язаних з унікальною архівною й бібліотечною збірками УВУ.
– У січні буде рік, як Ви очолили УВУ. За цей час відбулося багато змін. Як би Ви охарактеризували сьогоднішню академічну ситуацію в УВУ?
– Якщо коротко, то, як таку, що вселяє великі надії й оптимізм. УВУ сьогодні – це інституція, яка ініціює багато нових починань, дуже відкрита до діалогу й співробітництва. Інституція, яка має багато друзів (сподіваємось, матиме ще більше), як в академічних колах, так і в громадських. Ось лише два свідчення. «Я готовий бути лобістом УВУ в Україні», – висловився нещодавно (наприкінці листопада ц.р.) під час зустрічі в УВУ професор Сергій Квіт, президент Києво-Могилянської академії (до слова, доктор УВУ). Своєю чергою доктор Юрій Логуш, проректор із стратегій і розвитку Українського католицького університету у Львові, після відвідин УВУ на початку грудня ц. р. й обговорення проектів співробітництва між УКУ й УВУ констатував: «Можливості перед нами просто необмежені».
– Яку, на Вашу думку, роль в житті Університету відіграє Фундація УВУ в Нью–Йорку?
– Роль Фундації УВУ в Нью-Йорку в діяльності Університету на сучасному етапі, як і в попередні десятиліття, важко переоцінити. Справді, рідко яка значуща подія в житті Університету вже багато років поспіль відбувається без матеріальної й моральної підтримки Фундації Українського Вільного Університету в Нью-Йорку. Завдяки підтримці особисто з боку Президента Фундації, маґістра Теодора Воляника, Університет мав змогу плідно розвивати свою наукову й педагогічну діяльність, у тому числі надавати стипендії найкращим студентам, здійснювати активну громадсько-культурну діяльність у Мюнхені. Так, лише в цьому, 2012 р., окрім педагогічної та наукової роботи, Університет, завдячуючи допомозі Фундації, провів такі заходи, як відзначення 91-ої річниці УВУ, Шевченківську академію, вечір Віри Вовк, виставку творів народного мистецтва з Чорнобильської зони, презентацію збірника Universitas Libera Ukrainensis (Мюнхен, 2011), академічний вечір відзначення 50-ої річниці створення Товариства сприяння українській науці, у рамках якого відбулося відкриття фотовиставки «Батьківщина Україна», зустріч із проф.С.Квітом, президентом Києво-Могилянської академії та інші.
Усій Управі, жертводавцям і добродіям УВУ в різних країнах світу – наше визнання і глибока вдячність за довгі роки наполегливої і відданої праці на благо УВУ, на благо українській науці і надіємось на дальшу фінансову підтримку з боку меценатів Фундації.
– Чи могли б Ви дещо розповісти про Ваш викладацький склад?
– Говорячи про членів Професорської колеґії УВУ, мені спадають на гадку слова Патріярха Йосифа Сліпого: «Істина і любов до науки собирає в розсіянні сущих» (таке завдання «возложив» свого часу Патріярх Йосиф Сліпий на Український Католицький Університет у Римі). Ці слова Патріярха напрочуд підходять і до викладацького складу УВУ. «Істина і любов до науки» «собирала» і «собирає» в УВУ науковців з України, США, Канади, країн Євросоюзу. Багато з них є провідними науковцями у своїх царинах наук. Унікальність, водночас, либонь, і перевага, нашого університету перед іншими в тому, що, не маючи, т.зв. «штатних» викладачів, УВУ має змогу творити креативне й потужне міжнародне наукове товариство, запрошуючи до себе на виклади щораз нових професорів.
– Як виглядає в Університеті науково–видавнича діяльність?
– Цьогоріч в УВУ вийшло декілька цікавих книжок. Зокрема, монографія Міхаеля Мозера «Тарас Шевченко і сучасна українська мова: спроба гідної оцінки» (Львів, 2012), яка побачила світ під еґідою трьох поважних інституцій – Наукового товариства ім.Шевченка, Інституту українознавства ім.І.Крип’якевича НАН України й Українського Вільного Університету. У серії Varia Т.57 опубліковано монографію Олексія Хаб’юка «Концептуальні основи медіа-економіки» (спільне видання Львівського національного університету імені Івана Франка й Українського Вільного Університету). Наприкінці 2011 року в УВУ вийшов також поважний том Universitas Libera Ukrainensis – своєрідний підсумок наукової й педагогічної діяльности УВУ за 90 років.
Ще декілька видань у нашому видавничому «портфелі» очікує появи на світ наступного 2013 р. Це насамперед матеріали міжнародної наукової конференції «Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи», яка відбулася в УВУ 1–3 липня 2012 р. (спільно з Інститутом історії Національної академії наук України), черговий випуск «Наукового збірника УВУ» (гуманітарні науки), матеріали першої студентської наукової конференції УВУ, видання Григорія Сковороди німецькою – «Narziss oder das Gespräch: über Erkenne Dich Selbst» (Вступна стаття і переклад Роланда Пітча) та ін.
– Чому студенти обирають саме УВУ?
– Очевидно, мотивація обрати УВУ чи інший навчальний заклад кожного з наших маґістрантів і докторантів з України індивідуальна, але можна виокремити й спільне. Це прагнення здобути освіту водночас і в українському (УВУ – це єдиний український університет поза межами України з правом надання маґістерських і докторських дипломів) і в європейському університеті, університеті зі славною історією і, як, віримо, з великим майбутнім, в Університеті вільному: вільному у розгортанні наукового пошуку, вільному від засилля ідеологічних маніпуляцій, вільному в культивуванні академічної свободи. Студенти УВУ мають змогу слухати лекції, проводити наукові дослідження, причому в якнайширшому компаративному вимірі, під керівництвом науковців із різних країн світу, брати участь в університетських студентських діалогах у Мюнхені. Зрештою, пізнавати «зблизька» культуру Німеччини, інших країн Європи. Студентам котрі б хотіли продовжити навчання на УВУ раджу відвідати нашу веб-сторінку: https://www.ufu-muenchen.de
– Чи могли б Ви поділитися з читачами Вашими задумами щодо перспектив розвитку Університету?
– Декілька десятиліть Іван Мірчук, тодішній ректор УВУ, з нагоди одного з ювілеїв УВУ (35-літнього) мовив слова, які не втратили актуальности й дотепер: «Український Вільний Університет – це неповторне явище, це великий здобуток нашої нації. Маленький вогник, засвічений фанатиками української науки, групою вчених і журналістів 35 літ тому у Відні, не згасає й сьогодні. Наш святий обов’язок передати його – цей незгасимий смолоскип української науки – дальшим поколінням».
Передати, відповідаючи на виклики часу, зберігаючи, з одного боку, завдання й пріоритети, освячені національною традицією, з другого боку, враховуючи потребу вписання їх у контекст сучасного ґлобалізованого світу. Що ж до наповнення цього шляхетного завдання конкретним змістом у науковому, педагогічному й культурно-громадському векторах діяльности Університету (відкриття нових навчальних програм, мовних шкіл і курсів, реалізація наукових, видавничих й інших проектів, серед них проектів, спрямованих на зміцнення УВУ як провідного центру студій україністики в Західній Європі), то це вельми простора тема. Тема для осібного інтерв’ю. Отож, коли зустрічаємось вдруге?
– Ваші побажання читачам з нагоди Різдвяних свят та Нового року.
– Міцного здоров’я, благополуччя й злагоди в родинах, успіхів у всіх шляхетних починаннях і добра Україні.
– Дякую Вам за розмову. Було приємно почути, що УВУ і далі буде втілювати в життя мету і завдання які поставили перед Університетом його фундатори в далекому 1921 році.
Розмову провів д–р Микола Мегіц,
член Управи Фундації УВУ в Ню Йорку