Правда, йому вже понад 90 років — від часу, що минув після втрачених визвольних змагань Української Народної Республіки, коли його заснували патріоти-вихідці з України. Про історію Українського Вільного Університету писали старші покоління. Вони, зрештою, його розбудовували та фінансували. Молодші дещо користали, але, мабуть, не могли собі уявити, чим він стане у 21-му сторіччі. А став він неоціненним дорібком не тільки української діяспори, яка його створила, але непересічним скарбом усієї нашої нації. Він зумів поєднати сили діаспори та незалежної патріотичної України так, як, мабуть, жодна інша інституція.
Сьогодні провід університету знаходиться в руках українських науковців з України та діаспори. Ректор — з України, декани трьох факультетів — з України та з діаспори, професорський склад — теж різноманітній, і, до речі, навіть не виключно український. Так, неукраїнець, тобто австріяк, відповідає за україністику та викладає цю диспципліну. Весь професорський склад надзвичайно заавансований великим знанням та досвідом.
Але, мабуть, найцікавішим є склад студентів. Вони — переважно з України. Але не тільки з Львівської, Тернопільської, Франківської областей. Велика частина — з Донецька, Луганська, Чернівців, а також з Криму. Всі розмовляють бездоганною українською мовою та проявляють глибоке зацікавлення україністикою, філософією, історією та економікою. Оскільки УВУ займається маґістерськими та докторськими дипломами, студенти УВУ надзвичайно ерудовані. Правда, УВУ також надає можливості вивчати англійську та німецьку мови. В майбутньому планується знову ввести курси педагогіки для вчителів україністики.
Університет знаходиться у престижній частині Мюнхену, і, мабуть, саме розташування у центрі Західної Європи, хоч і в країні, яка традиційно проявляла не надто велику приязнь до українських справ, є великим позитивом. Однак, у випадку УВУ слід відзначити, що уряд Баварії надає його студентам наукові та освітні кредити, а випусниками — університетські дипломи. Щоби здобути маґістерку в одному з трьох факультетів УВУ, треба провчитися три семетри, тобто пройти півтора року навчання з відповідного предмету. Подібною є історія і з докторськими студіями, які завершуються написанням дисертації та її захистом.
УВУ займається також видавничою діяльністю. В даний час готуються конференція з нагоди 200-ліття народження Тараса Шевченка та публікації відповідних матеріялів. Також готується до видання в українській та перекладі на німецьку мову збірка творчости Лесі Українки. Водночас, в приміщенні Університету відбувається різні наукові та культурні заходи. Гордістю УВУ є її надзвичайний архів, зібраний за понад 90-літню його діяльність. Здебільшого він упорядкований, але його потрібно оцифрувати. Унікальною є бібліотека Університету, де зібрано україномовні і чужомовні книжки на українську тематику, а також багато раритетних видань. Почався процес їх електронного каталогування, проте він ще далекий від завершення.
Одні вважають, що УВУ — це центр україністики серед чужого моря, тобто у центрі Західної Європи. Другі бачать УВУ як віконце для майбутніх науковців з України, щоб вийти на вищі студії у західному світі. Сьогоднішній УВУ дає можливості для реалізацій устремлінь і одних, і других. Мабуть, УВУ має ще і третю характеристику — це місце наукового зібрання всіх, хто зацікавлений українською наукою — українців і неукраїнців, представників Сходу, України, Заходу.
Як фінансується УВУ? З вплат за навчання самих студентів, а також з двох основних фондів, тобто інвестицій. Один з цих фондів, що становить приблизно 4.5 мільйона євро, оформлено при Товаристві Приятелів УВУ від прибутку, що отримано з різниці між сумою перепродажу старого приміщення УВУ та витрат на закуп нового будинку Університету. Другим джерелом є Фундація Українського Вільного Університету з осідком у США з активом понад три мільйони долярів. Однак, ці джерела здатні дати тільки основу фінансування Університету. Потреби розвитку української науки у сьогоднішньому світі вимагають значно більших коштів.
Іншими словами, українська наука потребує меценатів. Це добре розуміли попередні покоління, які створили базу сьогоднішнього основного капіталу УВУ. Водночас, з більшим чи меншим успіхом, ці покоління намагалися створити українські центри в західних неукраїнських університетах. Чому інколи з меншим? Бо часом, на жаль, центр української науки, начебто, існує, але при тому він не є надто прихильним до цієї самої української науки, задля якої його створено.
Проте таке не може статися з УВУ. Він є єдиним високо-освітнім українським науковим центром поза Україною, який знаходиться у справді українських руках.
Сьогодні не стоїть питання його збереження, бо він має надійну основу фінансового та професійного забезпечення. Одначе, сьогодні перед ним постають можливости великого розвитку на благо як України, так і української діаспори. Все залежить від академічної візії та розумної господарки його керманичів, від управ його двох головних джерел фінансування, але не в меншій мірі і від жертвенности осіб, які розуміють, що розвиток нації вимагає збереження національних цінностей і фізичних та духовних інвестицій, а між ними — сприяння розвитку національної науки та підготовки високоосвічених її носіїв. Тим більше, коли йдеться про націю, яку століттями нищили фізично і духовно, а вона показала себе непоборною. Не будьмо байдужими!
Д-р Аскольд Лозинський — голова Фундації УВУ в США