У тижневиках “Національна Трибуна – Шлях Перемоги” в числі 29 від 4 серпня 2013 р. та “Свобода” в числі 32 від 9 серпня 2013 р. була опублікована cтaття-згадка авторства пана Петра Твардовського про світлої пам’яті доктора Степана Воляника. У статті згадуються його дата і місце народження, студії, професійна, наукова і громадська праця в Україні, Німечині та США, куди родина переїхала у 1951 році — спершу до Балтимору, а відтак — до Клівленду.
Доктор Степан і Емілія Воляники та їхні швaґpi —Теодор і Софія Швабінські — мої земляки: село Конюшків, місце народження доктора Степана Воляникa, віддалене всього на якихось 7 км від Бродів, де його швaґeр пан Теодор Швабінський мав пекарню на вулиці Лешнівській, яка вела до мого рідного села Лешнiв. Навчаючись у середній Торговельній школі в Бродах, я часто смакував печиво з пекарні Теодора Швабінського. Так само з цієї пекарні під час німецької окупації відходили мішки борошна для Української Повстанської Армії.
Я, як співредактор збірника “Броди і Брідщина”, помістив у цьому збірнику автобіографію Теодора Швабінського (ним подану), а в книжці Фундації Українського Вільного Університету в Нью Йорку з нагоди її 30-літньої діяльности — згадки про цих щедрих жертводавціві — Степана і Емілію Воляників та Теодора і Софію Швабінських.
Покійний доктор Степан Воляник середню освіту здобув у Станиславівській гiмназії, а правничі студії заверщив на Яґельонському університеті в Кракові. Мав свої адвокатські канцелярії в Бродах і Тернополі. За першої совєтськoї окупації (1939-1941 роки) переквалікувався і разом з дружиною Емілією вчителював неподалік Бродів — у неповній середній школі у селі Шнирів, родинному селі Петра Федуна “Полтави”, пізнішого шефа пропaґанди Проводу ОУН-УПА. Думаю, що подружжя Воляникiв були не тільки симпатиками визвольної боротьби ОУН-УПА, як згадує автор допису у повищеназваних газетах, але й активними ії помічником і прибічником. Я вірю, що велику дозу свого патріотизму вони прищепили їхньому вихованцеві Петрові Федуну. На це мені вказує ще й те, що коли я був фінансовим референтом Фундації Українського Вільного Університету в Нью Йорку, а головою Фундації був доктор Петро Ґой (у 1997-му році), доктор Степан Воляник зголосив свій княжий дар — 100 тисяч американських долярів ($50,000 — від родини Воляникiв і $50,000 — від родини Швабінських) для встановлення Літературного Фонду при Фундації УВУ в Нью Йорку. Ми від Фундації з подякою і вдячністю прийняли цей небуденно щедрий дар. Рівночасно донор (від обох родин), доктор Степан Воляник, а від Фундації — голова доктор Петро Ґой і фінансовий — Богдан Качор встановили Правильник функціонyвaного Літературного Фонду, названий їхніми іменами — Воляників-Швабінських. Також було уточнено тематику творів, які б розглядалися на цьому Конкурсі. За задумом засновників Фонду цього Конкурсу, ці твори в першу чергу повинні стосуватися українських історичних тем з наголосом на героїку визвольної боротьби та патріотично-виховних тем. Донор д-р Степан Воляник стверджував, що лірика, романтика чи ностальгічні твори виховують раба, тому праці з тієї тематики не повинні братися до уваги на Літературному Конкурсі їхнього імені.
Вартість літературного твору і відповідну грошову нагороду з відсотків капіталу ($100-тисячного вкладу донорів) мало б встановити Жюрі. До складу Жюрі донор запропонував включити голову Фундації д-ра Петра Ґоя (а відтак, кожночасного голову Фундації, узгідненого з донором), голову Літературного Фонду д-ра Степана Воляника, голову Шкільної Ради при УККА професора Євгена Федоренка, секретаря Фундації інж. Богдана Качора та члена Управи Фундації мґp-a Теодора Воляника.
Запропоновані донором літературні твори на Конкурс з відповідними грошовими нагородами стали, зокрема такі твори: книжка Олександра Сича про ідеолога українського націоналізму Степана Ленкавського; книжка Нестора Мизаха “За Тебе, Свята Україно”, присвячена голові Фундації за працю у Фундації і збірку матеріялів з преси про вбивство Провідника ОУН Степана Бандеру; книжка Володимира Сергійчука “Всеволод Петрів, військові і історичні праці, спомини”; книжка Степана Злупко “Персоналії і теорії української економічної думки”; книжка Гаврила і Валентини Чернихівських “Оксана Лятуринська”, про членів харківського Процесу над Членами СВУ – СУМ. Запропонована (і прийнята) пропозиція донора д-ра Степана Воляника була ухвалена Жюрі Літературного Фонду.
Названа тематика творів, поданих на Літературний конкурс Фонду Його і його родини імені при Фундації Українського Вільного Університету в Нью Йорку, свідчить про одержимість донорів визвольною боротьбою українського народу і велику пошану до героїв тієї боротьби.
Я, будучи фінансовим референтом і загальним секретарем Фундації УВУ в Нью Йорку, постійно листовно спілкувався з доктором Степаном Воляником, слухав Його порад, а деколи і подавав Йому свої cуґестiї. Я тоді пізнав високий інтелект, патріотизм і доброту Покійного д-ра Степана Воляника, за що Йому і його родині вдячний у суперлятивах.
Діти панства Воляників перейняли батьківський патріотизм. Донька Надія одружилася з націоналістом — доктором Миколою Дейчаківським, а їхні діти так само посвоячилися з патріотично героїчною родиною (дітьми) доктора Леоніда і Оксани Мостовичів. З представниками родин Дейчаківських і Мостовичів в’язала мене спільна боротьба за Українську державу, терпіння у гітлєрівських кацетах, а потім, уже на волі, — співпраця задля добра України.
Бажаю моїм коротким і можливо неповним спогадом вшанувати шляхетних українців, покійних докторів Степана Воляника, Миколу Дейчаківського і Леоніда Мостовича, з якими я мав приємність пізнатися, терпіти і співпрацювати для великої спільної Мети.
Нехай цей мій спомин буде китицею нев’янучих троянд у пам’ять Їхніх шляхетних чинів.
Богдан КАЧОР