НОВИНИ

Сл. пам. Іван Буртик

З глибоким смутком повідомляємо,

Сл. п. Іван Буртик

що в неділю, 31 жовтня 2021 року, на 97-му році жертовного життя, закінчив свій земний шлях один із засновників Фундації Українського Вільного Університету, її перший голова, почесний доктор Українського Вільного Університету та довголітній трудівник на громадській ниві в Україні та в діяспорі

сл. пам. Іван БУРТИК

Народився 13 грудня 1924 року в селі Ляцьке-Шляхоцьке на Прикарпатті. Похований на цвинтарі св. Андрія в Саут Баунд Бруці, Н.Дж.

Вояк Другої дивізії Української Національної Армії. Брав участь у боях наприкінці війни, активний громадський діяч, довголітній член Організації Оборони Чотирьох Свобід України, Українського Конґресового Комітету Америки, член ОУН (б) з 1941 року.
У Німеччині студіював теологію, потім – філософію в Українському Вільному Університеті. Брав участь у відновленні Спілки Української Молоді в Німеччині в 1946 році. Вже тоді почав допомагати Українському Вільному Університету. Він – один із засновників Товариства Алюмнів і Приятелів УВУ, а згодом, у 1975 році, – Фундації УВУ.
У 1949 році перебрався до США. Організував 1951 року в Нью-Йорку відзначення 30-ліття УВУ, всіляко сприяв популяризації закладу.

Іван Буртик виступає на Загальних річних зборах членства Фундації УВУ, 11 травня 2013 року.

Та, мабуть, найбільша заслуга сл.п. Івана Буртика перед світовим українством — це “відкриття” для Америки і навіть для України неймовірно тяжких умов існування величезної української громади в Казахстані, відірваної від зовнішнього світу, від рідної землі і церкви, та його подивугідні зусилля їй допомогти. Це і спонсорування, і збір коштів для побудови кількох церков для українців Казахстану (в Караґанді, Астані, Сатпаєві, Павлодарі і Шидерти), допомога на культурній ниві — підтримка створення школи гри на бандурі “Чарівні струни” в Павлодарі, пересилка газет і книжок, матеріяльна підтримка у найскладніші часи існування єдиного на Азійському континенті українського тижневика “Українські новини” (м.Астана), його вирішальна роль у створенні Музею в пам’ять жертв комуністичних репресій, безліч допомогових і гуманітарних проєктів, зокрема грошова підтримка ветеранів УПА. Сприяв спорудженню монумента невинно убієнним та покаліченим українцям у Кінґірському концтаборі.

Іван Буртик у своєму будинку в Нью-Джерзі. 11 листопада 2009 року

Навіть на схилі літ, в часі Революції Гідності й подвигів Героїв Небесної Сотні, не залишався осторонь: щотижня писав статті на гострі теми до української преси США й України.
Його життєвим кредом, яке сформувалася ще в юному віці й загартувалося десятиліттями громадської праці, було працювати в ім’я української ідеї, українського народу і держави. На 85-ліття УВУ отримав звання Почесного Доктора Університету, удостоєний Медалі Святого Князя Володимира від СКУ. 25 лютого 2018 року ˮЗа вагомий особистий внесок в підтримання бойового духу захисників державного сувернітету та територіяльної цілісності України, сумлінне служіння Українському народові, зразкове виконання громадянського обов’язку високий професіоналізм” нагороджений медалею за сприяння Збройним Силам України.

Іван Буртик під час презентації своєї книги “Спогади про життя українського народу в ХХ ст”. 15 травня 2016 року

Дякуючи його активній діяльності в громадському і політичному житті та допомогових акціях для потребуючих людей, коло його друзів і знайомих сягало далеко поза межі Америки. Його незламний патріотизм, чесноти, працездатність і любов до свого народу, його досягнення в громадській праці та вчинене ним людям добро є взірцем служіння Богові й Україні.
Яскравий і жертовний шлях цього Українця добіг кінця на Землі. Нехай Господь прийме його щиру душу.

*  *  *

У статті “Тернистий шлях й життєвi висоти українського патрiота”, опублікованій 7 грудня 2014 р. в тижневику “Національна Трибуна” з нагоди 90-лiття Івана Буртика, Олександр Панченко так описує його життєвий шлях:

Іван Буртик народився 13 грудня 1924 року в селi Ляцьке-Шляхоцьке у Захiднiй Українi, у нацiонально свiдомiй родинi. Його родинне село пiд змiненою вiд 1946 року назвою Липiвка наразi входить до складу Тисменицького району Івано-Франкiвської областi, тут налiчується бiльш як пiвтисячi дворiв його землякiв.
За кiлька рокiв пiсля перших визвольних змагань українства, у груднi 1924-го, народився Іванко Буртик. Його мама Параска померла, коли малому Івановi сповнилося лишень чотири роки, батько, як вiн пише у своєму листi до мене, був “…середняк, займався торгiвлею, поляки ж переслiдували батька за службу в українськiй армiї, вiд большевикiв у 1939 роцi, бо тi хотiли вивезти, нiмцi також робили облави на людей i вивозили на працю до Нiмеччини. Я рiшив пiти у пiдпiльну боротьбу проти нiмецького окупанта. Нелегке було життя, не раз треба було заглядати смертi в очi, та коли повернулася комунiстична влада, вибору не було. Я подався на Захiд, а цiлу родину вивезли на Сибiр… Зголосився до УНА, де працював коротко в канцелярiї зв’язковим…”. Старшого за Івана на чотири роки брата Петра, який боровся у лавах УПА, захопили по вiйнi “стрибки” iз “атрядов НКВД”, разом iз батьком Василем їх судила “тройка” та згодом етапом вивезли до сталiнських кацетiв у Казахстанi. Батько Івана Буртика — пан Василь — помер нескореним невiльником у совєтських катiвнях у 1969 роцi, а рiдний брат Петро вiдбув, як тодi мовилося, “вiд дзвiнка до дзвiнка” цiлих 25 рокiв каторжних робiт на карагандинських копальнях та все ж дочекався проголошення незалежностi України. Іван Буртик по закiнченнi Другої свiтової вiйни “здав матуру у Мюнхенi, поступив та теологiчнi студiї, але в короткому часi перейшов на право i суспiльно-економiчнi науки i отримав стипендiю на навчання в Америцi. У тому повоєнному часi, — писав далi у листi пан Іван, — не було легке життя в Америцi, тим бiльше самiтньому. Вечорами я закiнчив унiверситетськi студiї довкiлля i працював iнспектором охорони здоров’я в штатi Нью-Джерзi аж до часу емеритури. Одружився в Канадi з українкою, маю двi дочки i сина…”. Голос неймовiрно зболiлої душi Івана Буртика, крик його туги за долею й кращим майбуттям свого народу лунає в середовищi українцiв у краю та на чужинi вже вiд часу закiнчення останньої свiтової вiйни.
На благо українського народу Іван Буртик постiйно дбає й повсякчас працює не лише далеко за океаном, там, в Америцi, — донедавна вiн частенько бував в Українi та вiдвiдував Казахстан, де досить дiєво пiдтримував усi патрiотичнi починання українцiв цiєї схiдної дiаспори. Так, 18 вересня 2005 року в Карагандi вiн взяв участь в освяченнi новозбудованого храму Покрови Пресвятої Богородицi та вiд Українського Конґресового Комiтету Америки виголосив щирi слова привiтання, пiзнiше долучився до створення української церкви у Павлодарi, зiнiцiювавши збiр коштiв в Америцi й доклавши кошти своєї родини на побудову цiєї церкви, згодом допомiг у ремонтi й реконструкцiї українського храму. Завдяки зусиллям Івана Буртика було зiбрано у США i вiдправлено для української дiаспори у Казахстанi кiлька контейнерiв гуманiтарної допомоги. Згодом Іван Буртик виступив iз закликом: зiбрати кошти й спорудити пам’ятник невинно убiєнним та покалiченим українцям у кенґiрському концтаборi, де в ходi протирежимного повстання 1954 року було вбито й покалiчено близько понад 700 патрiотiв. Прикметно, що цей задум І.Буртика активно пiдтримало багато українцiв у США, де й було зiбрано вiдповiднi кошти, а пiзнiше встановлено пам’ятник iз чорного гранiту iз досить вимовним написом-посвятою героямкенґiрцям.
В Українi знають про дiяльнiсть Українського Конґресового Комiтету Америки, який був створений у 1940 роцi i є органiзацiєю, що представляє iнтереси українцiв у США. Ця потужна мiжнародна органiзацiя є повнiстю позапартiйною та некомерцiйною, об’єднує близько 20 органiзацiй та 70 фiлiй по всiй державi, у нiй працює понад 1000 добровольцiв та волонтерiв. Мiсiя УККА полягає у тому, щоб пiдтримувати культурну, освiтню та гуманiтарну дiяльнiсть, яка висвiтлює українсько-американську спадщину, i надавати пiдтримку демократiї України, що нещодавно розпочала розвиватися. Іван Буртик є членом Крайової Екзекутиви Українського Конґресового Комiтету Америки й одночасно головою Ради Оборони й Допомоги Українцям. …Про Івана Васильовича Буртика, його риси, мiркування й здобутки можна писати й говорити дуже багато. Однак, як на мене, дуже влучно про нього було сказано у дописi п’ятирiчної давнини на порталi “Гетьман”: “…85-рiчний Iван Буртик, виходець iз Тисминецького району IваноФранкiвської областi. Присадкуватий, з допитливим поглядом, тонким почуттям гумору, вiн якось швидко завоював довiр’я й повагу до себе, запросив на гостину до затишної оселi, де вiдразу вiдчули себе, наче вдома, бо тут в усьому панував справдi український дух — скрiзь вишиванки, на численних картинах вiдтворенi мотиви рiдної землi, полицi заставленi україномовними книгами… Ближче пiзнати Iвана Буртика вдалося пiсля спiлкування з його приятелями i знайомими. Усi вони в один голос вiдзначали надзвичайну активнiсть, органiзаторськi здiбностi цiєї непересiчної особистостi в громадському життi, його щиру вдачу, товариськiсть, невсипущу енергiю, безвiдмовнiсть. Багато людей неодноразово вiдчували його надiйне плече пiдтримки, хто звертався по допомогу, завжди її отримував. Йому притаманне вмiння згуртувати людей, об’єднати їх навколо якоїсь iдеї й реалiзувати її в конкретнi справи… Як голова ради з оборони й допомоги українцям Iван Буртик чимало уваги придiляє питанням надання гуманiтарної допомоги своїм землякам, спiввiтчизникам. Свого часу органiзував фiнансову пiдтримку потерпiлим вiд повенi на Закарпаттi й Iвано-Франкiвщинi, родинам загиблих шахтарiв на Луганщинi. Досить помiтна його участь i в успiшнiй дiяльностi Української Федеральної Кредитової Кооперативи “Самопомiч”, фондовий капiтал якої сягає 100 мiльйонiв доларiв. Для Iвана Буртика не iснує другорядних питань. Будь-яка справа, за яку береться, для нього важлива й головна…”. І це, як на мене, без перебiльшення є сентенцiєю життя пана Івана.

Top