НОВИНИ

Аскольд С. Лозинський: Чим важливий правничий доробок Бориса Вітошинського

У площині відзначення 100 років Українського Вільного Університету у час конференції он-лайн, під впливом виступів професорів, я застановлявся над основними темами правничих студій наступних поколінь. У правовому, а то демократичному світі, різні гілки права, конституційне, кримінальне, контрактове, збиткове, адміністративне важливі і по можливостях інституцій є забезпечені. Одначе деякі гілки є доволі занедбані не тільки в академічному світі, але також практичному, і, мабуть, наспів час, зокрема з огляду на нові комунікаційні можливості та наслідки прозорости, звернути особливу увагу на термінологолію, етику, справедливість та міжнародне право, захист людських прав та втілення засадничих норм міжнародної поведінки.
Щодо першого, то термінологія верховенства закону давно переросла у нерозуміння, а у гіршому випадку – до абсурду. Ще совєти карали згідно з законом. Тобто, авторитарні системи також запроваджують закони, і чваняться і оберігаються верховенством закону. Ці закони є, одначе, несправедливими. Виконання приписів цих законів не служить ні демократії, ні людським правам. Концепція верховенства права означає запровадження справедливости у спільноті чи державі, а то і у світі. Тому і слід так і назвати цю догму верховенством справедливости або “rule of justice”. Один юрист зробив висновок, що це тільки термінологія. Але, у праві термінологія – ключова. На цю тему – про справедливість та етику -потрібно проводити більш сконцентровані лекції на УВУ та інших університетах, зокрема в Україні. Хочемо у майбутньому, щоби наші юристи діяли на користь справедливості та діяли завжди етично, а не опортуністично.
Також у своїх задумах звернув я увагу на міжнародне право, бо воно найслабше діє у світі. Вже сто років дискутується, хто суб’єктом міжнародного права. Хоча деякі спеціалісти твердять, що колись були тільки держави, а тепер, мовляв, суб’єктами є і міжнародні організації та навіть фізичні особи, насправді – це все байка, бо основи міжнародної юрисдикції залежить виключно від держав, а практично – від сильніших держав.
При обговоренні річниці УВУ мені спало на думку, що ціле наше покоління, котре студіювало ще перед Другою світовою війною на різних чужих, а часто ворожих інститутах, а пізніше закінчувались найвищі студії на УВУ – після війни. Я називаю це українське покоління кращим, ніж американське найкраще покоління. Кращим тому, що його обставини були далеко складнішими, і вони такими залишилися без жодної допомоги майже до їхньої смерти.
До цього покоління належали і мої батьки, але тут мова не про них, бо мій батько, хоч був правником, але не спеціалізувався у міжнародному праві. На думку приходить його колега з Аушвіцу, теж юрист, спеціаліст з міжнародного права, який закінчив право на Варшавському Університеті, а опісля здобув магістра і докторат на УВУ. Він називався Борис Вітошинський. Тема його магістерської праці була “Міжнародна охорона цивільного населення в часі війни і окупації”. Ця тема, напевно, була дуже близька до серця автора оскільки він і його рідня пережили саме той брак міжнародної опіки. Тема докторської дисертації була “Повстанські рухи і визвольні війни під час і після 2-ої світової війни у світлі міжнародного права”. Остання тема теж дуже близька, оскільки автор був активним членом українського визвольного руху, провідним членом Організації Українських Націоналістів. Він писав ці праці не одразу після війни, а двадцять, а то двадцять п’ять років після неї, тому було в нього чимало не тільки матеріалу, але досліджень, осмислень і досвіду.
Б. Вітошинський пізніше викладав ці та інші теми міжнародного права на УВУ. Інші теми включали “Тероризм чи визвольна боротьба — проблема міжнародного права”, “Самовизначення — потоптаний принцип міжнародного права”, “Міжнародне публічне право”, “Геноцид і міжнародне право.” Можна перечислити чимало підтем, одначе кожному ясно, що Б.Вітошинський писав не тільки на підстави освіти, дослідження, але на підставі власного пережиття українського патріота і націоналіста.
Б. Вітошинський помер у вирі своєї політичної та наукової праці кілька місяців після проголошення Україною незалежности, немов він тільки хотів дочекатися до того дня – так важливого для нього і його народу. Його праці вимагають думати, і вони не закінчені, бо досі і далеко після нас не буде закінчена тема міжнародного права.
От для прикладу термін “геноцид” має окреслення у конвенції Організацій Об’єднаних Націй, але визнання геноциду залишається справою політичною, а не юридичною. Ізраїль не визнає жодний геноцид — тільки свій власний. Україна не визнає геноциду вірменів задля дружби з Туреччиною, а Вірменія не визнала Голодомору геноцидом, бо Україна не визнала вірменського геноциду. От така політична гра. Подібно, досі немає міжнародного окреслення терміну “тероризм”, бо тероризм для одних є визвольним рухом від гніту інших.
Чому твори націоналістичного правника Бориса Вітошинського є настільки актуальними сьогодні? Бо ми знаходимось у ері глобальної політики. Немає сьогодні нічого місцевого, все має світове насвітлення. І міжнародне право, яке має, напевне, найменше прикладне значення, стає з кожним днем дуже важливим. Для нації, а зокрема для довго поневоленої і такої, що знаходиться у постійній тривозі, міжнародне товариство і його норми дуже важливі. Юристи, а тим самим і студенти права, мають перед собою ще більші обов’язки, ніж політики, дипломати та і сама держава. От тема не тільки для академічної дискусії, але також для спроб практичного втілення.

7 жовтня 2021 року

Top