Подружжя д-ра Степана й Емілії Воляників та Теодора і Софії Швабінських створили 100-тисячний постійний Літературний Фонд при нюйоркській Фундації Українського Вільного Університету.
Фундатори подарували по 50 тисяч долярів у цей фонд. Цей Фонд ініційований і призначений на винагороди авторам за найкращі твори з україністики (белетристика, історія, філософія), написані українською мовою, а також іншими мовами, зокрема англійською, з прихильним до України змістом. З відсотків Фонду кожного року призначається чотири премії, згідно з рішенням жюрі цього Фонду. Жюрі Літературного конкурсу Фонду Воляників–Швабінських при Фундації УВУ діяло в такому складі: д-р Степан Воляник, проф. д-р Петро Ґой, проф. д-р Леонід Рудницький, проф. д-р Тарас Салига (Львів), проф. д-р Володимир Стойко і проф. д-р Євген Федоренко.
У 1999 році, замість проф. Тараса Салиги (оскільки він був кандидатом серед авторів конкурсу), членом жюрі став проф. д-р Михайло Присяжний зі Львова. Всі згадані особи є членами жюрі, крім св. п. проф. д-ра Петра Ґоя, організатора Фонду Воляників–Швабінських, який діє від 1998 року. Впродовж шести років (1998–2003) жюрі розглянуло декілька сотень надісланих творів і, впродовж згаданих років, визначило 55 лавреатів премії Фонду.
Український Вільний Університет, як відомо, існує вже понад 90 років у діяспорі. Його факультети дбають про підготування фахівців з української мови, літератури, історії, правників, економістів та знавців суспільно-політичних наук.
Діяспора своїми пожертвами утримує цю вищу школу, випускники якої викладають в університетах і коледжах США, Канади, Німеччини та в інших країнах.
Пан Степан Воляник – адвокат і педагог. Коли совєтські війська в 1944 році захопили Тернопіль, родина пана Степана — дружина Емілія й двоє маленьких дітей — залишила рідну землю й помандрувала на Захід. Їхали у товарних вагонах. Раз по раз на поїзд нападали то совєтські, то польські партизани. За шість днів доїхали з Сянока до Криниці, а звідти — до Словаччини. Оформивши документи, покинули землі Словаччини й переїхали в табір у Байройті, Баварія. А потім переїжджали спочатку до Лянсгуту, відтак до Шляйсгайму, в передмісті Мюнхену. Звідти наприкінці серпня 1951 року виїхали до США.
4 вересня 1951 року транспортний корабель доставив родину Воляників до Ню Йорку. Звідси вона переїхала до Балтимору в стейті Мериленд, а через рік — до Клівленду в стейті Огайо.
Колишній педагог і адвокат, після шестирічної праці на автозаводі Форда, скінчив у Клівленді школу бібліотекознавства й інформації. Одержав працю в Болдвін-Валес-коледжі у Берії, Огайо. Керував відділом інформації, викладав там російську мову. В 1977 році вийшов на пенсію. Д-р С. Воляник — відомий діяч Шкільної Ради та педагог у Школі Українознавства. Дві донечки вийшли заміж. Родина втішається трьома онуками і, покищо, п’ятьма правнуками.
[lightbox original=”https://ufuf.org/wp-content/uploads/2013/02/konkurs-04_03.jpg” align=”alignright” title=”У дзеркальній залі Львівського Національного Університету ім. І. Франка під час урочистої церемонії уділення премій переможців Літературного конкурсу фонду ім. Воляників-Швабінських. При мікрофоні: проф. д-р Володимир Стойко. 17 травня 2004 р.”]https://ufuf.org/wp-content/uploads/2013/02/konkurs-04_03-thumb350.jpg[/lightbox]
[lightbox original=”https://ufuf.org/wp-content/uploads/2013/02/konkurs-04_04.jpg” align=”alignright” title=”Надання премії з фонду «Воляник-Швабінський, 2004 р. Зліва направо: Кость Черемський, Микола Козак, голова Фундації УВУ проф. д-р Володимир Стойко, за ним Олександер Сич, Людмила Качмар, Петро Шкраб’юк, Андрій Скоць, Гаврило Чернихівський, проф. д-р Михайло Присяжний.”]https://ufuf.org/wp-content/uploads/2013/02/konkurs-04_04-thumb.jpg[/lightbox]
[lightbox original=”https://ufuf.org/wp-content/uploads/2013/02/konkurs-04_05.jpg” align=”alignright” title=”Переможці літературного конкурсу Воляників-Швабінських. Сидять зліва: Михайло Пилипчук, Ірина Калинець, Василь Тракало. Другий ряд: представник Фундації УВУ і Фонду Воляників-Швабінських Теодор Воляник, Тарас Салига, Антоніна Листопад і Євгенія Божик. Третій ряд: Михайло Гнатюк, Леонід Рудницький — член жюрі, Юрій Шаповал, Михайло Присяжний — член жюрі. Неприсутні: лавреати Ігор Мойсеїв і Марта Тарнавська.”]https://ufuf.org/wp-content/uploads/2013/02/konkurs-04_05-thumb.jpg[/lightbox]
Не без пригод довелося мандрувати на Захід й родині Теодора та Софії (з Воляників) Швабінських. Пан Теодор був купцем-підприємцем у Бродах, на Львівщині. Коли совєтські війська зайняли Тернопіль, Теодор і Софія з двома маленькими дітьми залишили Броди. Нелегка була подорож на Захід. Зупинилися на короткий час в Сяноці, а потім, переживши різні небезпечні пригоди воєнного часу, через Угорщину добралися до Австрії. Перебували в перехідному таборі Штрасгофу. Там родину забрали на працю до підприємства, на якому виготовлялися літаки. Щоденно доводилося їм перебувати під бомбардуванням повітряних сил союзників.
Після капітуляції Німеччини родина переїхала з Австрії до Німеччини.
Спочатку зупинилися в перехідному таборі невеличкого містечка Фільсбурґ, Баварія, а звідти переїхали до Лянсгуту в Баварії. Там жили в таборі втікачів „Лєбільштрассе“. Тут в 1946 році народився у щасливих батьків син Орест. В 1949 році родина виїхала до США. Зупинилися в Чикаґо, де жив батько Теодора. Там прожили два роки і переїхали до Клівленду, де жив брат Софії, Степан Воляник.
Обоє, Теодор і Софія, працювали на різних роботах… Згодом Теодор влаштувався на постійну працю у фірмі “Дженерал Електрік“. В цій фірмі пропрацював до виходу на пенсію.
Подружжя Теодор і Софія Швабінські добре виховали своїх дітей. Дві доні і син здобули університетську освіту. Обоє батьків тепер на пенсії, радіють з трьох своїх онуків і однієї правнучки.
Добродії-фундатори Літературного фонду Фундації Українського Вільного Університету — д-р Степан і Емілія Воляники та Теодор і Софія Швабінські є класичним зразком щирої любови, відданости й патріотизму, зразком людей з глибоким зрозумінням праці для відродження й унезалежнення рідної Батьківщини — України.
2005