” Hastings said. 858 units though the DSR declined only 1. and he would mention that encouragement as an endorsement to authenticate his work. On a practical note I dont know how important yr job is to you at that particular place but I would recommend that one of you leaves, he adds.
Потреба створення постійної установи для фінасової допомоги Українському Вільному Університетові у повоєнних роках ХХ сторіччя стала пріоритетним завданням для колишніх випускників, студентів тієї одинокої Української Вищої Школи в західному світі, в Мюнхені. Основою створення Фундації УВУ в Америці стало вже існуюче тоді Товариство приятелів УВУ, що діяло в стейті Ню Джерзі, та яке згодом перестало бути активним. В 1975 році відбулися установчі збори Фундації УВУ в м. Пассейку, Ню Джерзі, на яких головою Фундації було обрано мґр-а Івана Буртика.
[g-gallery gid=”3067″ random=”0″ watermark=”0″]
В 1977 році централю Фундації було перенесено до Ню Йорку і там зареєстровано – там вона діє й досі. А очолив її вірний син своєї Аlma Mater проф. д-р Петро Ґой, подвижник здобування студентських стипендій для УВУ та пізніший ректор Українського Вільного Університету в Мюнхені.
Ентузіязм нового голови Фундації, заснованої для підтримки студій з українознавства в УВУ, притягнув гурт студентської молоді під назвою “Стежками батьків“, з якою проф. П.Ґой мандрував літніми місяцями місцями українських визвольних змагань, захоплюючи молодь історичним минулим нашого народу.
Випрацювавши широкий адресар української діяспори, зокрема наших поселенців у США, Управа Фундації звернулася до української громади з роз’яснювальними відозвами, закликами, проханнями – прийти з фінансовою допомогою Українському Вільному Університету, авторитетному центру студій з українознавства, який вишколював кадри вчителів і науковців.
Добра ціль знайшла позитивний і швидкий відгук в українській громаді післявоєнних років – тій самій громаді, яка ще так недавно у значній мірі була учасницею повоєнних таборів біженців, бездомних, бездержавних “ізгоїв“. З тяжко запрацьованих і невеликих заробітків та заощаджень вона створила непересічну духовну і культурну цінність для українського народу.
Зэ кожним роком, місяцем і днем Фундація все більше допомагала УВУ, виникали нові й нові постійні стипендійні фонди, старші віком українці записували свої спадки на Фундацію, відсотки з нерухомого капіталу росли, а з ними – кількість студентів, навчання яких оплачувала Фундація в Ню Йорку. Чесна і безкорислива праця Фундації і її керівництва за минуле чвертьстоліття здобула повне довір’я української громади США, яка своєю щедрістю довела майно Фундації до мільйона долярів.
Праця Фундації велася організаційно-фінансовими, інформаційно-пресовими, видавничо-громадськими засобами, які доповнювали один одного та зміцнювали цю перспективну громадську благодійну установу.
Завданням інформаційної ділянки Фундації були щорічні пресові звіти про фінансові надходження до Фундації; розсилання звітних святкових летючок двічі на рік, виступи в україномовній пресі, дописи про діяльність Фундації, про успіхи і потреби Українського Вільного Університету, вислови подяк достойним жертводавцям. Довголітнім референтом преси у Фундації працювала Оксана Луцька, дописи якої публікувалися в часописах “Свобода“, “Америка“, “Національна Трибуна“. Про справи Фундації також постійно інформували члени Управи, зокрема проф. Петро Ґой. Звіти зі щорічних зборів Фундації вичерпно інформували громаду про працю Фундації та її фінансовий потенціял.
На громадському відтинку праці Фундації УВУ є активним членом української громади Ню Йорку, а її члени беруть жваву участь в житті місцевих українських організацій.
В 1980-их роках минулого століття при Фундації УВУ в Ню Йорку діяли студентські комітети – вже згадані “Стежками батьків“, “Монте Касіно“, “Дахав“. Саме завдяки їхнім успішним акціям було встановлено пропам’ятну плиту в колишньому німецькому концентраційному таборі Дахав, в цей спосіб була відзначена загибель тисяч українців у тому млині смерти.
Для відзначення 1000-ліття Хрещення Руси-України Управа Фундації провела ряд успішних акцій:
а) влаштування серії викладів для молоді. Координаторами-доповідачами курсу були члени Управи Фундації: проф. д-р Дмитро Боднарчук і д-р Василь Лучків;
б) видано стінний “Історичний календар“ з кольоровими ілюстраціями мистця Петра Андрусева;
в) видано серію поштових карток “Українці в діяспорі“;
г) разом з Педагогічною комісією “Рідної Школи“ в Баффало зроблено спробу видати відео-касетки про Хрещення Руси-України, для шкільної молоді.
В квітні 1996 року Фундація урочисто відзначила 75-річчя Українського Вільного Університету науковою конференцією, академічним “круглим столом“та багатолюдним репрезентативним бенкетом. Неначе лелеки, що злітаються з різних сторін, з’їхалися колишні студенти-випускники Українського Вільного Університету, щоб вшанувати свою Alma Mater, висловити їй глибоку вдячність та подбати про її майбутнє.
Окрім основних завдань Фундації УВУ – фінансової допомоги стипендіями Українському Вільному Університетові в Мюнхені, вона зуміла придбати окремі фонди на здійснення важливих для українського народу проєктів. Ініціятором маштабних благодійних починів в ім’я громадських, культурних, релігійних цілей був покійний голова Фундації проф. Петро Ґой, якому українська громада своїми щедрими пожертвами допомагала здійснювати кожен корисний проєкт. Тут варто згадати хоч би Бразилійський проєкт: за княжий дар подружжя Бойчуків – 220,000 американських долярів – було побудовано в бразилійському місті Прудентополісі будинки для сиріт та інтернат для шкільної молоді, що стали культурними центрами для тамтешніх українців.Успішною була збірка (96,000 дол.) на будівництво церкви в Зарваниці, на ліцей св. Йосафата в Бучачі (10,000 дол), на створення Музею вишитих ікон о. Блажейовського (3,000 дол.) на комп’ютери для Львівського Національного університету ім. Івана Франка (60,000 дол.).
Також значних успіхів за минулі роки досягнула видавнича діяльність Фундації. З допомогою пожертв від української громадськости на видавничі цілі світ побачили чимало історичних, наукових, документальних видань, зокрема “Змагання за Український університет” Василя Мудрого, “Педагогічна спадщина” Григорія Ващенка, “Твори” Августина Волошина, “Нариси історії Маґдебурзького права” Тетяни Гошко, книга документів “Акція ‘Вісла” Євгена Місила, “Народовбивство Москви у Вінниці” Олега Романова, “Галицько-Волинська держава” О.Купчинського, “Невинно вбиті” Олега Романова, “Віра, Надія, Любов. Жінки в рядах УПА” М. Панькова, “За тебе, свята Україно” Нестора Мизака та інші видання, які прийшли до рук вдячного українського читача.
До низки корисних і успішно здійснених проєктів, котрі зродилися в стінах нюйоркської Фундації УВУ, належить створення “Архіву і бібліотеки української діяспори”. Завдяки зусиллям голови Фундації та широкому інформуванню в пресі, приміщення Фундації заповнилося горами книжок, журналів, документів, видань української заокеанської преси, що їх дарували українські поселенці США, організації, товариства, родини. Мозольно попрацюваи члени Фундації і добровольці, складаючи їх, сортуючи, пакуючи і відвантажуючи до морської пристані, на корабель. Професійно сформовані, скаталоґовані Архів і бібліотека ім. Петра Ґоя сьогодні діють при Державному університеті ім. Івана Франка у Львові, надаючи безцінні послуги українській студіюючій молоді, педагогам, науковцям.
З волі достойних жертводавців, родин д-ра Степана та Емілії Воляників і Теодора та Софії Швабінських, фундаторів сторисячного Літературного фонду при Фундації, Фундація УВУ кожного року влаштовує конкурс на найкращий літературний твір.
Управа Фундації тісно співпрацювала з проводом Українського Вільного Університету в Мюнхені, а кожний урядуючий ректор відвідував Фундацію в Америці: д-р Володимир Янів, д-р Теодор Цюцюра, д-р Роман Дражньовський, д-р Мирослав Лабунька, д-р Леонід Рудницький, д-р Петро Ґой, д-р Альберт Кіпа.
Висловлюючи глибоке признання українській діяспорі за її творчо-благодійну жертвенність, членам Фундації – за віддану багаторічну працю в ім’я вільної української науки, слід наголосити на особливих заслугах багаторічного голови Фундації св. п. проф. д-ра Петра Ґоя, який своєю ясною візією допомоги українознавчим студіям, символом яких є Український Вільний Університет в Мюнхені, зумів захопити патріотичну українську громаду ідеєю створення постійних стипендійних студентських фондів при Фундації УВУ. На його похоронах Фундація і українська громада з сумом і жалем прощала доброго сина свого народу. Після відходу у вічність проф. д-ра Петра Ґоя Фундацію УВУ в Ню Йорку на рік часу очолив мґр Теодор Воляник, який був заступником голови, а після того головою було обрано проф. д-ра Володимира Стойка, науковця, історика, громадського діяча.
Закінчуючи короткий огляд діяльности Фундації УВУ в Ню Йорку, з перспективи минулих тридцяти років, можна сміло стверджувати, що результатом подивугідної жертовности українсько-американської діяспори та муравлиної праці гурту добровольців-патріотів, членів Фундації УВУ – стало створене спільними зусиллями “фінансове чудо”, яке дає можливість Українському Вільному Університетові провадити поза межами України наукову, виховну, видавничу діяльність для добра українського народу.
2005