Студенти УВУ з України
[lightbox original=”https://ufuf.org/wp-content/uploads/2013/02/history_Fedorenko_Spivpraca-07_05-01.jpg” align=”aligncenter” title=”Студенти з України, гості й професори перед Українським Інтернатом у Мюнхені, літо 1992. У першому ряді, зліва: д-р В. Лучків, д-р Д. Степовик, д-р С. Злупко, мґр В. Леник, директор Українського Інтернату. М. Ковалишин, декан М. Гнатюк, д-р Є. Сверстюк, доцент М. Осадчий, проф. Г. Швидько, д-р В. Кампо, Леся Ґой, ректор УВУ П. Ґой, проф. Л. Юзьков, проф. Д. Штогрин, мґр М. Равич і Р. Савчук.”]https://ufuf.org/wp-content/uploads/2013/02/history_Fedorenko_Spivpraca-07_05-01-thumb.jpg[/lightbox]
Новий і свіжий струмінь долучився до праці Фундації Українського Вільного Університету відтоді, як Україна в 1991 році стала суверенною й незалежною державою. Звичайно, дедалі міцніють дружні і творчі зв’язки з Україною. Фундація з повною відповідальністю намагається фінансово сприяти студентам з України, які бажали б здобути чи доповнити свої студії в Українському Вільному Університеті в Мюнхені.
Завдяки стипендіям Фундації УВУ в США, від 1 січня 1999 року до 31 серпня 2002 року закінчили студії в УВУ маґістерками і докторатами сто тринадцять осіб. На Філософічному факультеті двадцять сім осіб одержали ступінь маґістра, а двадцять вісім — ступінь доктора наук. На факультеті права і суспільно-економічних наук двадцять сім осіб одержали ступінь маґістра, а двадцять дев’ять – ступінь доктора, одна особа одержала ступінь доктора на україністичному факультеті.
Олександер Панченко – маґістер права, габілітований доктор, викладає в УВУ.
Ми хотіли б ознайомити наших читачів з декількома особами, які закінчили студії в УВУ і тепер займають відповідні становища в науковому та суспільно-громадському житті.
Ось декілька визначних культурних діячів, котрі здобули докторати в Українському Вільному Університеті:
Дмитро Степовик – доктор філософії. Він є одним з провідних сучасних мистецтвознавців;
Євген Сверстюк – доктор філософії, відомий публіцист і релігійний діяч;
Тарас Салига – доктор філософії, відомий літературознавець, професор Львівського університету ім. Івана Франка;
Іван Білас – доктор права, депутат Верховної Ради декількох скликань, військовий діяч;
Людмила Пекарська – доктор філософії, київський мистецтвознавець, тепер – науковий співробітник Британського музею в Лондоні. Спеціялізується в пошуку втрачених українських давніх скарбів та в поверненні їм властивого українського імени;
Микола Когутяк – доктор філософії, професор Прикарпатського університету в Івано-Франківську;
Олег Вівчаренко – доктор права, військовий суддя в Івано-Франківську, доцент Прикарпатського університету;
Андрій Зачепа – доктор філософії. Полковник, доцент Військової академії у Львові.
Бібліотека діяспори у Львові
Про бібліотеку й архів української діяспори у Львові та про її важливу ролю, яку вона виконує для України, писав проф. Михайло Присяжний, декан факультету журналістики Університету ім. Івана Франка, в матеріялі «Книги вертаються в Україну». У 1992 році ще ніхто не знав, якою буде подальша доля України, але вже тоді ентузіясти передбачали і вірили, що Україна стане вільною по-справжньому.
[g-gallery gid=”3070″ random=”0″ watermark=”0″]
У лютому 1992 року у Львові, в Університеті ім. Івана Франка, відбулася конференція на тему «Український університет вчора і сьогодні». У тій конференції брали участь представники УВУ, а між ними проф. Петро Ґой, тодішній ректор УВУ. У висліді конференції проф. Петро Ґой запропонував створити при Львівському Університеті «Бібліотеку – архів української діяспори». Нелегко було зважитися деяким особам, які мали на той час вплив, бо Україна була молодою державою, але все таки зверхники порадилися між собою і погодилися з пропозицією проф. Ґоя.
Після повернення до Америки, проф. Ґой звернувся із закликом до людей у пресі складати свої цінні бібліотеки для висилки до України, роз’яснюючи їм рішення конференції. На ту пропозицію відгукнулися приватні особи з Канади, Англії, Німеччини, Америки. І так на протязі років Фундація УВУ в США інформувала громаду про збирання книжок, і так добра слава допомогла справі увінчатися успіхом.
Наприкінці 1992 року на адресу Львівського державного університету ім. Івана Франка із США прибув надзвичайно цінний вантаж. Стараннями Фундації Українського Вільного Університету в США, яку очолював на той час д-р Петро Ґой і який був ініціятором створення Бібліотеки діяспорних видань у Львівському університеті, при посередництві благодійної установи „Сейбр“, до фондів Бібліотеки й Архіву української діяспори долучено понад 11 тисяч книг та періодиків, зібраних за океаном, які допоможуть студентам і науковцям західного реґіону України глибше пізнати історію, перипетії багаторічної національно-визвольної боротьби, старання різних наукових шкіл, які започатковувалися в Україні, але в силу історичних обставин змушені були розвиватися на чужині.
У 155-ти пакунках – неоціненні дарунки: Українського Народного Союзу, Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка (видання різних років НТШ), Українського Конґресового Комітету Америки, Організації Оборони Чотирьох Свобід України, Організації Оборони Лемківщини, а також родинна бібліотека проф. Петра Ґоя і його дружини Лесі. Зворушує увага окремих шановних земляків, які розуміють важливість повернення в Україну духових та наукових надбань діяспори. Із вдячністю згадуватимуть у Львові панів: Григорія Цебрія, Олександра Коновала, Олександру Олійник, Григорія Дякуна, Юрія Мочулу, Василя Скомського, Мирославу Савчак, Володимира Лизогуба, Володимира Папугу, Павла Німця, Петра Гарайду, Лева Галаса, Гілярія Зарицького, Антона Вацлавського, Андрія Філя, Марію Рудницьку, які побажали, щоб періодики і книжки з їхніх власних книгозбірень приносили користь молодій незалежній державі. На покриття коштів пересилки книжок в Україну щиро згадуємо перших жертводавців — Марію Рудницьку, яка зложила 300 долярів, і Оксану Луцьку — 200 долярів.
Актуальні сьогодні також видання Спілки Української Молоді, Пласту, ОДУМ-у, бо вони допомагають швидшому налагодженню організованого молодіжного життя в Україні.
До Львівської Бібліотеки було передано 1,006 пачок з книгами.
Деякі видання з першого заокеанського надходження знайшли вдячних читачів та дослідників у Києві, Харкові та в інших містах України, бо, завдяки домовленості УВУ та Міністерства освіти України, при університетських бібліотеках різних міст також створюються Бібліотеки української діяспори заходами Фундації УВУ. Наприклад, до Коломиї вже надійшло 95 пачок, до Івано-Франківська — 118, до Києва — 49, до Чернівців — 45, до Стрия — 8 пачок, та в інші місцевості.
У 10-ліття заснування Бібліотеки діяспорних видань у Львівському університеті їй було присвоєно ім’я її засновника проф. Петра Ґоя.
2005