Ось уже майже століття, гордість української діяспори — Український Вільний Університет в Мюнхені, поважно майорить в центрі Европи на славу України. Так, я не помилився — саме гордість української діяспори. А яку ж позицію в питанні УВУ займає Українська Держава? Відповідь на це питання спробую дати згодом.
З моменту створення УВУ завжди знаходився в процесі пошуку безперервності процесу своєї наукової та викладацької праці. Сама історія диктувала умови впровадження необхідних змін заради майбутнього. І тому сьогодні керівництво Університету розуміє, що, не приділяючи достатньої уваги реформам та не вдосконалюючись як всередині так і з зовні, можна й не встигнути йти в ногу за змінами часу.
За період своєї славетної багатолітньої діяльності Університет, без сумніву, відіграв велику ролю в об’єднанні української наукової думки, розпорошеної по всьому світі. Тут, в Університеті, вже після проголошення Державної Незалежності відомі науковці та історики України опрацьовували сотні томів історично-важливих інформацій для своїх науково-дослідних праць.
Та спершу, все-таки, — про реформи, які чекають на УВУ. Як і в будь-якому бізнесі, так і в УВУ, найгострішим питанням завжди є його фінансування. Для того, щоб Університет успішно конкурував з іншими університетами Европи, потрібен річний бюджет не менше, як 500 тисяч долярів. В продовж своєї 37-річної історії Фундація УВУ в Ню Йорку служить наріжним каменем фінансової стабільності Університету. Сотні, а вірніше, тисячі фундаторів і жертводавців в Північній Америці через Фундацію складали свої пожертви та заповіти для успішної праці цього святого символу української закордонної науки. Час змінився. Сьогодні розраховувати лише на одні добровільні датки не можна. Та й більш активні гості — представники з українських університетів — перехопили ініціятиву збору пожертв на університети та академії України.
Досить часто можна почути запитання: “А чи потрібний незалежній Україні та й західній діяспорі Український Вільний Університет в Мюнхені?“. На це питання можна дати відповідь, поставивши друге запитання: “А для чого потрібні Сполученим Штатам Америки American InterContinental University в Великобританії та American University в Дубаї, або American University of Paris та American University Center of Provence в Франції та інші американські університети в багатьох країнах світу?“. Якщо Америка дбає про вплив своєї науки на світову думку, то й Україні варто було б також про це подбати.
Адміністрація УВУ та громадські організації Америки і Европи, котрі опікуються діяльністю Університету сьогодні, всерйоз і вголос обговорюють шляхи реформування діяльності УВУ заради збереження його для прийдешніх поколінь. Адже у полі зору — не лише фінансові питання, — але й шляхи виведення навчально-наукового процесу на вищий европейський і світовий рівень. Неодноразові поїздки керівництва університету в Україну з метою пошуку фондів поки не виявились успішними. Та все таки хочеться вірити, що Уряд України знайде можливість підтримати Університет не лише на словах, але й на ділі, а статус дискусій і переговорів між УВУ та українськими урядовцями в 2007 році перейде з площини розмов до практичної реалізації та втілення в життя обговорюваних пропозицій. В телефонній розмові колишній ректор університету професор Леонід Рудницький зауважив: “Якщо не буде допомоги від Української держави, то прийдеться вести розмову з приватними новітніми Українськими меценатами та підприємцями. Хоч, звичайно, і в Америці варто б було більш активно продовжити збірки пожертв на УВУ, а можливо й організувати лотерейний розиграш мистецьких творів, наявних в колекції університету. Діяспора не має права стратити те, що було надбано впродовж майже ста років. Жаль, що Україна недооцінює стратегічне розміщення університету в центрі Европи“.
Варто звернути увагу на ще один можливий напрямок співпраці між УВУ і власниками потужних українських підприємств, організацій чи банків. Прикладом такої співпраці може служити залучення Президентом України Віктором Ющенком новітніх українських мільйонерів-жертводавців для фінансування в Києві проєкту історичного комплексу “Арсенал“. В результаті такого партнерстава УВУ міг би стати тим західним українським університетом, котрий би готував високоосвічені кадри сучасних менеджерів та фінансистів для приватних організацій і банків України. А з другого боку, така співпраця стала б чудовим прикладом того, як здобутий в Україні капітал може служити як для добра української науки, так і всієї нації, а також проявити себе новим видом партнерства сучасної української бізнес-еліти та діяспори. Можливо, не слід було б проводити аналогію між історіями двох країн, але свого часу династії американських мільярдерів Рокефелерів, Морґанів та інших відіграли визначну ролю донорів науки Америки, що дало можливість американському суспільству змінити своє ставлення до найбільш одіозних капіталовласників. Можливо, саме сьогоднішня ситуація з УВУ дає шанс багатьом так званим українським олігархам увійти в історію в ролі найбільших донорів української світової науки.
Другий напрямок пошуку шляхів вирішення мюнхенського питання в Україні лежить в площині вивчення перспектив створення спільного університету з одним з ведучих державних університетів України. Проте складність питання полягає в тому, що державні бюджетні університети, згідно законів України, не можуть вкладати кошти в закордонні учбові заклади. Хоча певна частина фондів, котрі українські університети отримують від приватних донорів як Заходу, так і України, могли б бути використані і для фінансування спільних проєктів з УВУ. Проблема такого партнерства для українських університетів полягає в досить високому оподаткуванні урядом України фондів, котрі могли б бути призначені для інвестицій в діяльність УВУ в Мюнхені. А необхідності створювати чи копіювати 100 відсотковий типовий український університет на базі УВУ з усіми “кращими“ традиціями Радянської вищої школи в Німечині немає потреби.
Виходом з положення може бути тісна співпраця з потужними приватними українськими вищими школами, котрі не є обтяжені тягарем державної бюрократичної машини. Та все таки вже сьогодні виникають проблеми з отриманням німецьких в’їздних віз на період навчання, навіть для незначної кількості українських студентів.
Ще один напрямок реформування, який розглядається адміністрацією УВУ, — це, за пропозицією професора економіки з Міннесоти д-ра Богдана Крамарчука, розширення навчальних програм Університету з долученням популярної на сьогодні програми Маґістра з Бизнес Адміністрування (МВА), докторату з економіки і бізнес адміністрування (DВА) та популярної в Европі програми маґістра з Европейських наук (MA in European Studies). Хоча і це вимагає оперативної імплементації програми дистанційного навчання з широким використанням інтернет-зв’язку в режимі on-line. Та чи в змозі зробити прорив в нові технології університет самотужки в сьогоднішніх жорстоких умовах на ринку науки?
Тому найбільш реально виглядає напрямок реформування УВУ в сторону співпраці та партнерства саме з західними університетами. Звичайно, втілення цієї ідеї дало б можливість УВУ стати більш привабливим для студентів іноземців та українців західної діяспори, та й проблем зі студентськими візами не було, якщо б УВУ створив спільний навчальний процес з европейським або північно-американським університетом. Це і є, на думку деяких спеціялістів, найпрактичнішим шляхом розв’язання назрівших проблем. Цей крок міг би вирішити питання:
1. Піднесення престижу УВУ в очах потенційних студентів;
2. Удосконалення системи інформаційних технологій для виведення університету на вищий світовий рівень у навчальному процесі;
3. Зменшення зобов’язань Фундації УВУ щодо фінаннсової допомоги Університетові та вивільнення наявних ресурсів Фундації на інші навчальні та громадські проєкти діяспори.
Український Вільний Університет в Мюнхені завжди гідно представляв і відстоював інтереси України в Европі. Та сьогодні стоїть питання: чи зможе Україна відстояти і захистити інтереси Університету. На днях з чергової подорожі до України повернулись ректор УВУ професор Альберт Кіпа та декан Факультету Державних та Економічних наук професор Іван Мигул. Можна зробити висновок, що надій не втрачено і процес переговорів триває. Ректор Кіпа переконаний у незворотності процесу співпраці між УВУ та Україною і заявляє, що “хоч чинний закон України забороняє безпосередню допомогу навчальним закладам за межами України, Президент В. Ющенко доручив урядові знайти альтернативні шляхи конкретної допомоги УВУ. Крім того, розглядається цілий ряд варіянтів врятування УВУ з приватних і громадських джерел. Тому я вірю, що сприятливіша погода для УВУ, який здійснив значний внесок в науку й освіти та плекання і виборення української державності, настане“.
Також не може не радувати, що декан Мигул твердо впевнений, що праця УВУ успішно продовжуватиметься: “Поки існуватиме навчальний процес, доти існуватиме і Український Вільний Університет в Мюнхені. Програма весняно-літнього семестру вже сформована. Студенти маґістратури та докторату готуються до сесії, щоб знову засісти за підручники. Професорсько-викладацький склад сформовано, і навчальні приміщення Університету готові до прийому студентів для їхньої праці з захисту маґістерських та докторських дисертацій у встановлені навчальною програмою терміни“.
Звичайно, існує й ряд інших реальних шляхів вирішення визрівших на сьогодні питань Українського Вільного Університету в Мюнхені. Та віриться, що відповіді на запитання часу постараються дати делеґати Річних Зборів Фундаціїї УВУ, які відбудуться в суботу, 28 квітня, в Ню Йорку.
Микола Меґец,
докторант Факультету Державних та Економічних наук
megits@augsburg.edu